Опішнянська кераміка — одна із традиційних українських керамік, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини України. А її виготовлення походить з унікального гончарного осередка, що знаходиться в селищі Опішня на Полтавщині.
Значну колекцію цієї кераміки зберігає Національний музей декоративного мистецтва України. Спільними зусиллями ми оцифрували 20 виробів, що були виготовлені в ХІХ та переважно ХХ ст, коли були створені гончарні артілі.
З кінця ХІХ ст про опішнянську кераміку заговорили у світі. Поціновувачі-колекціонери знаходились далеко за межами Полтавщини, а вироби потрапляли до країн Європи та Америки.
Для багатьох жителів Опішня гончарна справа була єдиним джерелом прибутку.
Чим особлива опішнянська кераміка?
Для виготовлення виробів майстри використовують лише місцеву глину, що має сірий колір, яка після випалювання стає світло-жовтою. Процес виготовлення займає від 30 до 40 днів, і при цьому майстри працюють без попередніх ескізів.
Це побутовий та декоративний посуд, різноманітні скульптури малих форм та дитячі іграшки. Вироби щедро декорують переважно рослинним орнаментом та композиціями. До всього, існує традиція – твори чоловіка-гончаря мусять побувати в руках дружини-малювальниці. Тож витвори переважно декорували жінки.
Оцифровані твори
Серед оцифрованих виробів опішнянської кераміки є досить старовинні екземпляри. Як, наприклад, посудина у вигляді лева, створена у ХІХ ст. Автор її невідомий, а вагомість виробів з Опішні лише набирала оберти.
Серед оцифрованих виробів — роботи відомих майстрів з династії Пошивайлів та скульптурки Селюченко Олександри Федорівни.
Олександра створила 1000 творів і вважалась неперевершеною майстринею глиняної іграшки. Не маючи дітей, вона хвилювалась за подальшу долю своїх виробів ніби вони були живі: «…Як їх довезуть? Розхвилювалася, наче дітей вирядила. Тиск піднявся, голова болить. Рідні ви мої, поїхали з дому навіки..»
Опішнянська кераміка — унікальна частина української народної культури. І хоча кераміка здається витривалою, та вона така ж вразлива. А її оцифрування дозволяє зберегти зразки мистецтва для майбутніх поколінь, щоб не сталося. Це шлях до збереження творів мистецтва, їх вивчення та глобальної популяризації української культурної спадщини.
